Колаж з фото Артема Синіла. Суспільне Харків
У перші дні повномасштабного вторгнення доєднався до війська, звільняв Харківщину, обороняв Бахмут на Донеччині, дістав поранення на Сумщині, а тепер створює одяг для військових. Ветеран з Харкова Артем Синіло після списання зі служби та отримання інвалідності внаслідок війни вирішив відкрити власну справу — частину грошей на бізнес зібрав з "бойових" під час служби, пізніше отримав грант у рамках державної програми "Варто більше".
Як Артем доєднався до війська та чому вирішив створювати одяг саме для військових — у матеріалі Суспільне Харків.
"Я дуже люблю Харків і для мене це була величезна рана": ветеран — про початок повномасштабного вторгнення
Артем Синіло до початку повномасштабного вторгнення встиг спробувати себе у різних професіях. Працював кухарем, адміністратором у закладі громадського харчування, а також у сфері IT. Але, каже ветеран, вже тоді він замислювався над тим, що хоче створити власний бізнес, який приноситиме не тільки дохід, а й задоволення.
У ніч, коли почалося повномасштабне вторгнення, Артем працював над створенням програми на замовлення. Коли лягав спати, зрозумів, що на вулиці щось відбувається.
"Я ще подумав — це салют чи що. Я визирнув у вікно, а воно у мене якраз виходить на Салтівку, якраз з того боку, де російські війська наступали, і я бачу, що це ракети, а не салют, що місто починає палати. О шостій ранку зникло світло, не було інтернету, води. Перші три-чотири дні загалом було незрозуміло, де, що, як. І коли вже у Харків почали заходити російські військові, я зрозумів, що потрібно щось робити", — пригадав Артем.
Фото надав Артем Синіло Я пішов до війська, щоб захистити свою домівку, рідних, друзів. Я дуже люблю Харків і для мене це була величезна рана
Житель Харкова Артем Синіло. Фото надав Артем Синіло
Синіло долучився до 226 батальйону ТрО, у складі якого у 2022 році він звільняв північну частину Харківщини.
"Там дуже тяжкі бої були, і багато було втрат, але ж звільнили прям до кордону. Наша бригада і суміжна були якраз першими, хто дійшов до кордону з Росією. Потім був Бахмут. Ми заїжджали тримати якраз один з найтяжчих напрямків, де наступали вагнерівці. Ми робили все, щоб наших хлопців не взяли в кільце, робили контрнаступальні дії. Дуже тяжкі були тоді бої, багато людей втратив там", — розказав військовий.
Десь після восьми місяців боїв ми останні виходили з Бахмута, бо його вже просто не залишилося. Там я вже трошки перегорів, бо втратив багато особового складу й друзів, і просто безвилазно вісім місяців постійної м'ясорубки — це дуже складно.
Харківець Артем Синіло під час служби у війську. Фото надав Артем Синіло
Військовий Артем Синіло. Фото надав Артем Синіло
"Поруч було кладовище й мені просто довелося лягти в могилу": Артем Синіло розповів, як дістав поранення
Після Бахмута й понад рік служби розвідником, Артем Синіло перейшов у роту БпЛА.
"Я знав, що майбутнє — за дронами, за безпілотними авіаційними комплексами. Оскільки я був розвідником, я постійно був на самому передку, я б навіть сказав, у тилу ворога, і я розумів, що це постійні ризики, і навіщо вони, якщо можна все зробити дронами", — розказав Синіло.
Військовий Артем Синіло несе в руках безпілотник. Фото надав Артем Синіло
Артем Синіло разом із побратимом запускають безпілотники. Фото надав Артем Синіло
Поранення руки, через яке він потім отримав інвалідність, Артем дістав у серпні 2023 року на Сумщині.
"Ще до контрнаступу у Сумах ми дивилися позиції, проводили розвідку і дорозвідку Курської області. Там у нас впав ретранслятор, такий невеличкий літачок, але він достатньо дорого коштував. І ми прийняли рішення, що потрібно його якось дістати, бо він впав ближче до російської території. І це було великою помилкою, бо якраз там я і дістав поранення", — пригадав військовий.
Військовий Артем Синіло на одному із завдань. Фото надав Артем Синіло
Артем Синіло, який у 2023 році служив у роті БпЛА. Фото надав Артем Синіло
Росіяни запустили розвідувальний дрон і побачили українських захисників. Після цього вони протягом півтори години накривали цей "квадрат" з міномета, розповів Синіло.
"Поруч було кладовище й мені просто довелося лягти в могилу, в якій була вже проломана стара труна. І я так лежав десь півтори години, навіть відео знімав, бо розумів, що вірогідність того, що вони влучать саме в могилу, мала. І до мене підбіг хлопець з моєї команди, я виліз, щоб сказати йому, щоб він сховався десь, і якраз в цей час між нами прилетіла міна", — розказав військовий.
У мене поламало руку на багато частин, два уламки наскрізь відривають плече — я тоді подумав, що все, руки 100% вже немає, я думав, що вона тримається просто на одязі. Також один уламок потрапив мені в артерію біля плеча. А хлопцю, який підійшов до мене, пробило бронежилет й уламок розрізав живіт і шлунок. Але він також вижив.
Артем Синіло після поранення, яке він дістав у серпні 2023 року на Сумщині. Фото надав Артем Синіло
Рука Артема Синіла після поранення, яке він дістав у серпні 2023 року на Сумщині. Фото надав Артем Синіло
"Я у лікаря постійно питав, коли я зможу до хлопців повернутися"
Після поранення Артему знадобилося 18 місяців, щоб пройти списання на військово-лікарській комісії та отримати статус людини, яка отримала інвалідність внаслідок війни, каже військовий.
"Коли я вже отямився у лікарні, у мене рука була в апараті зовнішньої фіксації. Було так перебинтовано — бо у мене наскрізні рани й розірвані м'язи — що неможливо було це зашити. І я у лікаря постійно питав, коли я зможу до хлопців повернутися, як там мій побратим, який був поруч зі мною, коли нас поранило. Мені тоді лікарі вже нічого не обіцяли щодо повернення", — розказав Синіло.
Згодом я вже дізнався, що моя рука постраждала настільки, що це (повернення на фронт — ред.) неможливо. Точніше, можливо, але ті задачі я б вже не зміг виконувати. Я не можу морально, психологічно сидіти заповнювати папірці, дивитися на екран, як бігають хлопці. Ти дивишся на все це і розумієш, що набагато важче за цим спостерігати, ніж бути там.
Ветеран Артем Синіло під час реабілітації. Фото надав Артем Синіло
Загалом під час реабілітації Артему Синілу зробили 11 операцій, але відновити руку так і не вдалося.
"Коли прийшов час робити операцію, мені лікар сказав: "Чого ти раніше не прийшов?". У мене проблема була з нервом, який був відірваний. А нерв живе пів року. І він мені сказав, що вже не встигнемо відновити нерв, що він функціонує на 5% і вже нічого не зробиш. Мені його зашили і все. Через те що була сильна бюрократія, це все зіграло роль, що я не зміг відновити руку", — розказав військовий.
Дуже багато часу я втратив саме на документи, бо два тижні тільки командир підписував наказ на те, щоб я міг поїхати.
"Я подумав, що було б круто робити для хлопців, особливо поранених, одяг"
Коли Артем зрозумів, що на службу він не повернеться, вирішив втілити свою давню мрію та відкрити власний бізнес. Вибір зробив на користь одягу для військових.
"Ідея бізнесу була у мене весь час в голові й хотілося зробити щось таке, дотичне до військового. Коли я був у госпіталі, я побачив, що у хлопців не було одягу. І я подумав, що було б круто робити для хлопців, особливо поранених, одяг. І не просто одяг, а якийсь мілітарі, щоб люди, бачили, що це військовий", — розповів Артем.
Назва бренду якраз пішла з лікарні, як "дві коми". Одна кома — це як медичний стан, а інша — як продовження речення, що не варто зупинятися, коли складно, і поки не буде крапки, завжди буде кома, щоб рухатися далі. Тому це і була ідея підтримати військових, не тільки поранених, а всіх, щоб цей одяг якось їм душу грів, бо він зроблений спеціально для них, що він з сенсом, характером.
Ветеран Артем Синіло. Фото надав Артем Синіло
Гроші для старту Артем почав відкладати ще коли був у війську. Для початку він розробив дизайни та принти з сенсами для військових, каже ветеран. А на початку 2025 року вже взяв перші тканини для тестування.
"Я відкладав гроші, за час служби більш мільйона я відклав на свій бізнес. Коли я був на операції в Києві, я почав шукати тканини. Я між операціями їздив, знаходив ательє, майстринь, які шиють вдома, замовляв DTF-плівку, переносив принти й давав друзям носити, щоб вони давали зворотний відгук. І десь місяців шість-сім, поки у мене були операції, я просто тестував посадку, тканину. І для мене це була більш ідейна справа, ніж просто заробити", — пригадав Артем.
Участь у державній програмі "Варто більше" та грант на обладнання
Наступним кроком була участь у державній програмі для ветеранів "Варто більше". Завдяки гранту Синіло зміг придбати DTF-принтер,Спеціальний струменевий пристрій, який друкує зображення на спеціальній трансферній плівці. Цей метод дозволяє переносити яскраві, деталізовані малюнки на будь-який тип тканини щоб переносити принти на одяг самостійно, а не замовляти друк в інших компаніях.
У цьому випадку не потрібно витрачати гроші на логістику, чекати тижнями, поки видрукують і відправлять. Також з цим принтом ми тепер можемо друкувати іншим брендам. І це додатковий заробіток, який буде тримати нас у тонусі.
"Не проблема, що це конкуренти, потрібно з ними боротись… Це достатньо коштовний принтер, і мало хто може собі дозволити купити за 600 тисяч принтер, орендувати приміщення й придбати все інше для виробництва. Ми не конкуруємо з нашими конкурентами, а робимо для них принти. І чим більше конкуренти будуть заробляти, тим більше вони будуть замовляти у нас цю плівку", — додав Артем.
Футболки з принтами, які розробив Артем Синіло. Фото надав Артем Синіло
Синіло додає, за гроші, які він отримав у рамках державної програми, зміг купити не тільки принтер, а й автоматизований термопрес. Це обладнання дозволить влаштувати на роботу людину з інвалідністю.
"Загалом більшість людей бере ручний термопрес, де потрібно всією масою тіла натиснути, підняти. Наприклад, партія — 50 речей. Для дівчини — це неможливо зробити, для ветерана, як я, з однією рукою, також достатньо важко фізично. І ми за кошти, які отримали в рамках проєкту, взяли не тільки принтер, а й автоматичний прес. Все, що потрібно людині, — це натискати на одну кнопку. Таким чином ми дамо ветерану з ампутацією або людині з інклюзивністю працювати, і щоб у неї не було фізичних тяжких навантажень", — сказав Артем.
Мені хочеться не просто взяти людину з вулиці, а хочеться, щоб працював ветеран, щоб він був у своїй справі, щоб навантаження було не таке, що це будуть тортури.
Тканину для речей Артем закуповує в Туреччині. Каже, що після декількох спроб зрозумів, що купувати в Україні або дуже дорого, або це китайські аналоги, які мають низьку якість.
Самі речі відшивають у Києві, потім — відправляють до Харкова, де вже Артем наносить на них принти.
Хотілося, щоб речі були топові. Я трошки перфекціоніст в цій справі й мені потрібно, щоб було 10 з 10. Вісім з 10 мене не влаштовує. Моя ціль — щоб річ була якісна, мала сенс та була доступною, щоб її було не стидно носити.
